Початкове значення слова — «перевертень», «людина-ведмідь».
У «Молодшій Едді» зазначається, що сильні вояки мали швидку реакцію і ставали берсерками за велінням Одіна.
У сагах, берсерками часто називали убивць та грабіжників.
Особливо численні згадки про воїнів-звірів знаходимо у скандинавських сагах, де вони фігурують під назвою «берсеркерів» («тих, що перевтілилися у ведмедів»). Вони імпульсивні, люті, жорстокі, безсоромні, схильні до оргій. Їхній бог — Вотан або Одін, ім'я якого означає «скажений, шалений, несамовитий, лютий». Замість одежі одягають вовчу чи ведмежу шкіри, перед боєм уводять себе у бойовий транс ритуальними танцями та наркотичними напоями. У бій берсеркери йшли першими, виючи, гризучи щити, зриваючи з себе лати і одяг. Сага про інглінґів сповіщає, що «бог Одін зробив так, щоб його мужі билися без панцирів і були безумні як пси чи вовки». їх не можна вразити зброєю, і падають вони на полі бою не від ран, а від утоми.
Спочатку берсеркери були членами чоловічих військових союзів первісних германців, в яких відбувалася ініціація молоді. Наслідуючи римських вельмож, що оточували себе охоронцями, германські вожді створювали військові ватаги — комітати. Ці прообрази лицарських дружин середньовічної Європи спочатку комплектувалися переважно з професійних воїнів берсеркерів. Таким комітатом була дружина київських князів IX–X століть.
Протягом І тис. н. е. берсеркери — постійні члени лицарських ватаг різних країн Європи. Тому середньовічна геральдика така багата зображеннями звірів: левів, ведмедів, вовків, а воїни й донині часто порівнюються з дикими звірами («хоробрий як лев», «буй тур Всеволод»). Перевтілюючись у звіра під час бою, берсеркер, за повір'ям, вночі обертався справжнім вовком чи ведмедем. Звідси походять численні легенди народів Європи про вовкулаків, песиголовців, перевертнів.
У IX–XI століттях берсеркери становили основу війська вікінгів. Однак імпульсивність і некерованість воїнів-звірів поступово входять у протиріччя з централізованою королівською владою та християнською релігією, що поширюється на тоді в Європі і стала основою королівської заборони берсеркізму, через те, що в запалі бою нищили своє війско.. Починаючи з XI століття, слово берсеркер вживається переважно в значенні «ізгой» і набуває негативного змісту замість героїзації. У скандинавських сагах, записаних у XIII столітті, берсеркери — істоти, що викликають жах, відразу і перебувають поза законом.
У сазі про Вотнедала розповідається про єпископа Фредеріка, що приплив до Ісландії, де виявилося багато берсеркерів. У приступах шаленої люті вони творять насильства, викрадають жінок, тероризують населення, виють, мов пси, гризуть щити, ходять по розпеченому вугіллю. Всіх незгодних берсеркри вбивають на поєдинках. Єпископ вчить паству відлякувати їх вогнем, забивати кілками (бо залізна зброя їх не бере) і скидати трупи до яру.
У Скандинавії легенди про берсеркрів та вовкулаків живуть дуже довго. Ще у XIX столітті в Данії вірили, що той, хто вдягне ведмежу шкіру, перетвориться на ведмедя.
